ЩО СПІЛЬНОГО МІЖ ЗВУКОМ [Р] І СПОРТИВНИМ ШПАГАТОМ?
Ще з самого народження діти тренують свої ротики і ПОСТУПОВО готуються до вимови різних звуків.І якщо ці тренування відбувались не дуже активно, терміни появи звуків відтягуються.
Не дуже активно – це:
З дитиною мало спілкуються.
Вона багато часу проводить за гаджетами, замість того, щоб гратись та розмовляти.
Інтенсивний і найсприятливіший період у розвитку мовлення дитини припадає на перші три роки життя. Саме в цей період усі функції центральної нервової системи в процесі природного їх формування найлегше піддаються тренуванню й вихованню. Якщо умови розвитку в цей час несприятливі, то формування мовленнєвої функції настільки спотворюється, що в подальшому не завжди вдається в повному обсязі сформувати повноцінне мовлення.
Об’єктивних передумов для розвитку дитячого мовлення чимало, й усі вони закладаються задовго до появи дитини на світ. Окрім спадкових чинників слід зважати й на те, як спілкувалися батьки зі своїм іще не народженим малюком. Ідеться не про смислове наповнення слів, а про їх емоційно-інтонаційний характер, про побажання, мрії та сподівання, які вкладаються в лагідне словесне звертання до бажаної й очікуваної дитини. Украй важливо також те, якою мовою звертаються батьки до свого маляти, адже саме цю мову він засвоїть як рідну.
Будь-які контакти дорослого з дитиною мають супроводжуватися мовленням. Ми називаємо їх грою, грою-забавою, позаяк малюк з близькими в грі спілкується чи діє, і на тлі гри відбувається комунікативний процес. Час спілкування не обмежується й цілковито залежить від готовності дитини, від її бажання й активності.
Важливо забезпечити такі передумови розвитку мовлення дітей:
необхідно цікавитися віковими особливостями дитини в спеціаліста;
уможливити періодичне спілкування дитини з однолітками, спонукаючи їх до комунікативної активності;
забезпечувати дитині спокійний темп життя;
створювати навколо малюка атмосферу доброзичливості, терпимості, любові й захищеності попри її успіхи чи невдачі в мовленнєвому зростанні;
уникати суворих запитально-дисциплінарних зауважень «Хто тобі дозволив це брати?!», «Куди поліз?!», «Чому ти не слухаєшся?!»;
потрібно активізувати загальну моторику малюка, розвивати м’язи пальців рук за допомогою пальчикової гімнастики;
остерігатись уподібнення своєї мови до спрощено-спотвореного дитячого мовлення, намагатись говорити граматично правильно;
створити й належно утримувати найпершу бібліотеку малюка — нехай його власністю будуть добре ілюстровані великогабаритні книжки.
Щоб дитина заговорила, слід зацікавити її, здивувати. Вона часто звертається до дорослого з різними проханнями, вимогами. Знаючи можливості її активного мовлення, не поспішайте одразу ж виконувати бажане для неї, реагуючи лише на крик, плач. Короткими запитаннями спонукайте малюка озвучити своє прохання. Не поспішайте на допомогу, коли він опиняється перед невідомим, але водночас пильно стежте за його безпечною поведінкою. Дайте йому час самому ознайомитися з чимось незнаним, «упіймайте» здивовано-запитальний погляд і лише тоді назвіть, поясніть «дивину».
Коли ж у мовленні малюка з’явиться перше слово? Не порівнюйте мовленнєві досягнення дитини та її однолітків, оскільки в кожного свій темп і термін оволодіння мовленням, свої індивідуальні особливості. Не впадайте в розпач, якщо інша дитина балакучіша. Річ у тому, що вона таки справді інша. Один малюк ще до року може промовляти понад 10 слів, а інший навіть на третьому році життя — жодного слова за нормального інтелектуального та психічного розвитку. Краще створюйте для дитини розвивальне середовище, незамінним елементом якого є дорослий — партнер у спілкуванні, у спільній діяльності. Передусім слід визначити причини тривалого мовчання. Уважно придивіться до малюка. Йому вже третій рік, і ви весь час були поруч. Що ж саме не дає йому змоги заговорити раніше?
ПРИЧИНИ ЗАТРИМКИ МОВЛЕННЯ В ДІТЕЙ
Процес розуміння мовлення переважає над активною мовленнєвою діяльністю. Дитина все розуміє. Вона здатна показати рукою, поворотом голови безліч речей, про які її запитують, правильно виконати вказівки дорослого. А той очікує від неї появи перших слів, не переймаючись потребою створення ситуацій дій предметами. Коли малюк активний у різних життєвих проявах, зацікавлено і з розумінням слухає дорослого, то врешті-решт він заговорить. Це, найімовірніше, буде «прорив» мовленнєвої активності, що приємно здивує тих, хто поруч із ним.
Етап оволодіння дитиною словами-назвами залишається незмінним. Дорослі просто називають предмети та об’єкти, які викликають у неї цікавість, і зовсім не пояснюють їхні ознаки та властивості, не показують, як можна діяти з ними. Розповіді, бесіди, читання книжок, спільні ігри — епізодичні.
Великий арсенал іграшок постійно поповнюється, захоплює дитину. Вона радісно реагує на дії з ними, проявляючи звукову активність. Дорослі ж уважають, що дитина вже здатна сама себе забавити й не набридати їм.
«Дитячі» слова, спотворені через недостатню розвиненість м’язів артикуляційного апарату, з пропущеними звуками, викликають захоплення дорослих. Дитина помічає їхню радість і не намагається вдосконалювати свою звуковимову.
Розуміючи жести, звукокомплекси, міміку дитини, батьки миттєво задовольняють її потреби. Тож дитині не потрібно докладати мовних зусиль. Тимчасове перебування з іншими дорослими, які її не розуміють, викликають у дитини роздратування, плаксивість.
У 3 роки практично завершується анатомічне дозрівання мовленнєвих ділянок мозку. Дитина оволодіває основними граматичними формами рідної мови, накопичує лексичний запас. Тому якщо у 2,5–3 роки вона спілкується за допомогою лепетних слів і уривків лепетних речень («деві») (двері), «ути» (руки), «тина» (машина), потрібно терміново отримати консультацію в логопеда та перевірити фізіологічний слух, щоб не впустити найсприятливіший період у її мовленнєвому розвитку.
РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО СКЛАДАННЯ ЛОГОПЕДИЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ
Під час вирішення питань, пов’язаних із необхідністю визначення освітньої програми навчання або створення спеціальних освітніх умов для дітей з порушеннями мовлення, необхідне комплексне логопедичне обстеження всіх сторін мовлення дитини з метою визначення її актуального мовленнєвого розвитку. Основним документом, що відображає найбільш важливу та суттєву інформацію про стан мовленнєвого розвитку дитини, є логопедична характеристика.
Складання такої характеристики на дитину входить у професійні обов’язки вчителя-логопеда. Відомості, що вказуються в характеристиці, повинні бути вичерпними та об’єктивними. Характеристика викладається чітко, лаконічно, обґрунтовано. Вона є результатом всебічного попереднього вивчення дитини. При цьому важливо не лише звертати увагу на прояви особливостей її мовленнєвого розвитку, але й прагнути з’ясувати причини ймовірних порушень, якщо такі є.
Перше, з чого слід розпочати — це розглянути основні причини (або запити) звернення до фахівця для надання логопедичної характеристики.
1.Короткий анамнез мовленнєвого розвитку.
Анамнез складається за матеріалами медичної документації або зі слів батьків (законних представників).
Варіанти формулювань:
– мовленнєвий розвиток без особливостей;
– мовлення розвивалося відповідно до вікових норм;
– затримка темпів мовленнєвого розвитку;
– поява мовлення із запізненням;
– мовлення довго залишалося нерозбірливим для оточуючих та ін.
2. Мовленнєве середовище та соціальні умови.
Варіанти формулювань:
– мовленнєве середовище без особливостей;
– соціальні умови сприятливі/несприятливі;
– двомовність у сім’ї;
– в одного з батьків є порушення мовлення (зазначити, які саме);
– дитина виховується батьками із порушенням слуху;
– мовленнєві порушення у батьків та найближчих родичів відсутні;
– недоліки мовлення у близьких родичів (вказати, які саме).
3. Стан загальної та дрібної моторики.
Варіанти формулювань:
– порушень дрібної моторики немає;
– недостатньо розвинена моторика дрібних м’язів рук;
– провідна рука – права (ліва);
– віддає перевагу працювати лівою (правою) рукою;
– неправильно тримає ручку;
– відчуває труднощі при оволодінні графічними навичками;
– спостерігається уповільнений темп письма;
– м’язи руки швидко втомлюються під час письма;
– замін рухів та синкінезій (супутніх рухів) не спостерігається;
– відзначається загальна загальмованість рухів.
4. Особливості будови та рухливості артикуляційного апарату.
Оцінюється: розмір, будова, цілісність органів апарату артикуляції.
Варіанти формулювань:
– будова апарату артикуляції без особливостей;
а) губи (товсті, малорухливі, тонкі, мляві, наявність післяопераційних рубців та ін.);
б) зуби (дрібні, великі, рідкі, є наявність зайвих зубів, порушення зубного ряду, аномалії щелепної дуги та ін.);
в) язик (млявий, масивний, маленький, укорочена під’язикова зв’язка та ін.);
г) тверде піднебіння (високе, має готичну форму, сплощене, розщілина та ін.);
д) м’яке піднебіння (рухоме, нерухоме, довге, коротке, розщілина або післяопераційні рубці та ін);
є) артикуляційна моторика:
Вказується: характер, ступінь вираження у стані спокою, при рухових навантаженнях; яких органів артикуляції, з якого боку.
Оцінюються: обсяг рухів, сила рухів, точність, переключення; наявність синкінезії; посилена салівація у стані спокою або при рухових навантаженнях; ступінь вираження рухових недоліків при виконанні мимовільних та довільних рухів.
Варіанти формулювань:
– рухові функції збережені;
– наявність виражених парезів, паралічів, порушень тонусу;
– може достатній час утримувати положення артикуляційної пози;
– рухи уповільнені, з утрудненнями;
– спостерігається заміна рухів та синкенезії (супутні рухи);
– об’єм рухів неповний;
– переключення рухів порушене;
– тонус нормальний, активність рухів достатня;
– при артикуляційних вправах м’язова напруга збільшується;
– точність виконання рухів збережена.
5. Загальне звучання усного мовлення.
Оцінюються особливості голосу та загальне звучання мовлення.
Варіанти формулювань:
– без особливостей, нормальної гучності, згасаючий, глухий, дзвінкий, хрипкий, фальцетний, виснажується, маломодульований, тремтячий, назалізований та ін;
мовлення невиразне, чітке, змазане, малозрозуміле для оточуючих;
– розбірливість мовлення не порушена;
– мовлення виразне (невиразне);
– мовлення інтонаційно оформлене;
– мовлення монотонне:
– труднощі у використанні запитувальної інтонації, у виділенні логічного наголосу, паузації.
– незначний обсяг прикметників, прислівників та ін;
– важко підбирає слова, змішує слова близькі за звуковим складом, замінює подібні відповідно до ситуації, за іншим принципом (зазначити, якому), зустрічаються словесні заміни;
відчуває труднощі у доборі антонімів, синонімів, однокореневих слів;
– не розуміє значення багатьох слів, припускається помилок у їх вживанні;
– допускає змішування слів за змістом та акустичною подібністю;
– неточність у вживанні слів;
– вербальні парафазії (змішування слів за родовими ознаками, заміна узагальнюючих понять словами конкретного значення);
– узагальнюючі поняття сформовані;
– використовує слова в переносному значенні.
8. Граматична сторона мовлення.
Оцінюється:
– тип речень: називне, просте непоширене, просте поширене, складносурядне, складнопідрядне, з однорідними членами, ускладнене дієприслівниковими та дієприкметниковими зворотами; використовуються різноманітні види речення адекватні задуму висловлювання;
– розгорнутість речень (довжина в середньому);
– ступінь виразності аграматизму за його наявності: окремі аграматизми (зазначити, які), нестійкі помилки;
– рівень прояву аграматизму: словозміна, словотворення, синтаксис;
– характер аграматизму: змішування моделей, гіпергенералізація, порушення порядку слів у реченні, пропуски (заміни) прийменників, та ін.
Варіанти формулювань:
– мовлення без аграматизмів;
– у самостійному мовленні (під час обстеження) аграматизмів не виявлено;
– граматична сторона мовлення сформована недостатньо;
– у мовленні використовує переважно прості поширені речення, у поодиноких випадках відзначаються складнопідрядні речення;
– складає речення за опорними словами;
– використовує складносурядні речення з опорою на картинки (використовує сполучники а, але, і);
-є помилки при перетворенні слова у множину;
– відчуває труднощі у словотворенні / словозміні.
9. Складова структура.
Вказується: тип складової структури (багатоскладні, зі збігами приголосних, малознайомі, кількість складів і з яких складів складається, наприклад трискладові зі збігом приголосних на межі складів).
– дуже нечітко, майже нерозбірливо відтворює контур слова;
при повторній вимові відтворює слово гірше або краще з опорою/без опори на зразок;
– складова структура збережена;
– порушення складової структури слова відсутні;
– складова структура слова не порушена;
– правильне відтворення слів різної складової структури;
– неможливість відтворення слів;
– переставляє чи нарощує склади; заміни, пропуски складів;
припускає поодинокі помилки при відтворенні мало знайомих чотирискладових слів зі збігом приголосних (в основному уподібнення, спрощення збігу приголосних, пропуски складів);
– уповільнене поскладове відтворення слів складного складового складу.
– не сформоване (вказати, які звуки, за якими ознаками поєднуються, стійкий або нестійкий характер змішування, які фактори погіршують розрізнення опозиційних звуків);
– диференціація звуків не порушена;
– правильно диференціює на слух досліджувані звуки;
– при відтворенні серії складів із фонетично близькими звуками допускає поодинокі помилки;
– спостерігаються труднощі при диференціації твердих та м’яких, дзвінких та глухих звуків.
б) звуковий аналіз та синтез:
– здатність виділити звук на фоні слова сформована;
– визначає наявність або відсутність звуку у слові, послідовність та кількість звуків у слові, його місце у слові;
– перший звук у словах визначає правильно, щодо останнього звуку допускає помилки;
– здатність визначити місце звуку у слові стосовно інших звуків не сформована;
– навичка звукового аналізу та синтезу сформована;
– володіє звуковим аналізом слів (зазначити, яких);
– при виконанні звукового аналізу припускається помилок (вказати, яких);
– доступний звуковий аналіз слів (вказати, яких);
– правильно відтворює слова із послідовно названих звуків;
– слово зі звуків (вказати кількість) синтезує;
– звуковий синтез недоступний.
12. Зв’язне мовлення.
Вказується: вид завдання (складання зв’язного оповідання по серії картинок (вказати кількість), по картинці, з опорою на реальний предмет або ситуацію, за планом, за опорними словами, за враженням; на задану тему; за жанром: оповідання, опис).
Оцінюється:
– самостійність виконання завдання (склав самостійно; була потрібна допомога (у вигляді заохочення, інша); склав за допомогою навідних питань; не зміг скласти;
– ступінь розгорнутості (приблизна кількість речень);
– тематичність (оповідання відповідає обраній чи запропонованій темі; тема розкрита повністю; наявність невиправданих відступів від теми; тема розкрита не повністю);
– зв’язність (в оповіданні всі речення пов’язані між собою; використовуються різноманітні службові частини мови – сполучники, займенники, синоніми, лексичні повтори та ін; в оповіданні відсутні зв’язки між реченнями);
– послідовність і логічність (оповідання має чітку внутрішню структуру, дотримується тимчасова і логічна послідовність; частини оповідання або речення розташовані не по порядку; розповідає по темі, але без логічної послідовності; оповідання складається з окремих речень, не пов’язаних між собою).
13. Темпо-ритмічна сторона мовлення
Варіанти формулювань:
– без особливостей;
– темп прискорений/сповільнений;
– мовлення скандоване;
– наявність слів з неправильно виділеним наголошеним складом;
– спостерігається аритмія, уповільнення ритму наприкінці фрази чи тексту;
– словесний наголос вживає правильно;
– паузи у мовленні використовує надмірно часто.
14. Писемне мовлення.
Варіанти формулювань:
– при списуванні (не) спостерігаються помилки (поодинокі, множинні);
– у диктантах та творах поодинокі/чисельні помилки;
– графічні помилки: пропуск елементів або зайві елементи, коливання нахилу та висоти букв, невідповідність елементів букв за розміром, труднощі актуалізації графічного та рухового образу потрібної букви, заміни візуально схожих та близьких за написанням букв (К – Н);
– специфічні помилки: пропуски, заміни букв і складів та ін;
– відсутність виділення початку речення;
– орфографічні помилки.
15. Читання.
Оцінюється:
– спосіб читання (побуквенний, складовий плавний або уривчастий, складовий з переходом на цілі слова, цілими словами);
– тип помилок: пропуски, заміни букв, складів, неправильне читання закінчень слів та ін;
– кількість помилок (поодинокі, рідкісні, численні) та їх вплив на розуміння прочитаного;
– розуміння прочитаного (фактологія, загальний зміст тексту та підтекст).
